Націоналізм і ... гнуй!

Друзі, мені і далі не дають спокою закарпатські русини =) Від свого знайомого почула вірш поета Павла Чучки (депутата облради (колишнього чи теперішнього не знаю)) про гнуй! Сміялась щиро і до сліз. Вдома у батьків відкопала збірку цьго автора, і яким же було моє здивування, коли знайшла його (вірш) першим у розділі під назвою «Націоналізм»?! Тут то мені в голові все й переплуталось! Сам вірш публікую нижче...
 
Я люблю гнуй
 
Я люблю гнуй, коли вун пахне,
коли'го чути вичар на цілой село,
коли у ньому курка зирня найде,
коли на ньому співать ситий воробок

Я люблю гнуй, коли вун од корови
коли барацки коло нього заквинуть,
коли вночи над ним літають сови,
а вдинь гнойовку мухи з нього п'ють.

Я люблю гнуй, коли гноять ним зимлю.
Я зимлю люблю, погноєну ним.
Коли в руках я дараб гною тримлю,
я знам, же я єм тої зимлі син.

Я люблю сісти на громаді гною,
далеко вйдіти з високого горба
и вупити з зеленими кертами
канчув червеного вина.